0

Механізми утримання влади по-польськи. Ч1. Медіа.

Автор: Голова Громадської Організації “Законодавчі Ініціативи: Україна-ЄС” Сергій Шевчук

 

Польща — не лише географічний сусід України, але й справжній, ненадуманий стратегічний партнер, з яким нас пов’язують тісні, інколи заплутані взаємозв’язки. Реальні людські, господарські, економічні, безпекові та інші. З безсумнівною перспективою розвитку у майбутньому.

Нині лунає доволі критики, особливо з європейських трибун, на адресу польської влади. Вона уособлюється в неформальному “Генеральному секретареві партії” PiS (Право і справедливість) Ярославові Качинському. Проте, слід віддати належне стратегії виконання владних повноважень партією більшості та її сателітами. Стратегія дає можливість шостий рік вести Польщу шляхом “добрих змін” до проголошеної мети — входження і закріплення у двадцятці самих розвинутих країн світу. В чому її особливості?

Спрощено різнопланові механізми утримання влади можна поділити на наступні:

  1. Економічний динамізм держави загалом;
  2. Матеріальні стимули для  електоральних  прихильників;
  3. Релігія;
  4. Історія;
  5. Медіа;
  6. Моделювання багатополюсної опозиції.

Якщо перші чотири механізма акцептуються без сумнівів і усередині Польщі, і у світі, то спроби завоювати прихильність медіа завжди були напруженими і ризикованими.

Класичний алгоритм будь-якої влади передбачає:

а) монополізація провладною силою якомога більшої частини ЗМІ;

б) фінансова удавка незалежних від влади медіа;

в) персональні санкції проти окремих журналістів, редакторів, які ще не зростили самоцензуру.

Ні,ні — опозиційних фахівців творчої журналістської праці влада в Польщі не переслідує, але перші два кроки намагається зробити.

Монополізація ЗМІ по-польськи виглядає незвично просто — керівникові найбільшої державної паливно-енергетичної корпорації Orlen Я. Качинський презентував загальнопольське об’єднання Polska Press. Тобто віддав в управління. А це — 24 регіональних щоденних газет, 120 тижневиків разом із друкарнями і локальними інтернет порталами. Недаремно Голову Orlen бачать наступником діючого прем’єра.

В середу 10 лютого розпочався загальнопольський протест журналістів. Приводом став намір  запровадити податок на рекламу в друкованих виданнях, радіо, телебаченні, інтернеті. Читачі побачили чорні сторінки, заголовки,яких не можна прочитати, блідий екран у телевізорах з надписом »тут мала бути твоя улюблена програма», почули тишу по радіо. А на перших сторінках газет — відкритий лист до влади.

“Це просто кабала, що відіб’ється на польському глядачеві, читачеві, слухачеві, користувачу інтернету. А також на польській культурі, розвагах, спорті, загалом — медіа”. Ніби в насмішку, в проекті Закону підготовленому Радою Міністрів вказується, що новий податок буде поповнювати Фонд підтримки культури та спадщини, а ще — що це є найкращий ресурс для Фонду охорони пам’ятників. Хто ж як не медіа є мультиплікаторами знань про спадщину та пам’ятники?

Та найбільше обурив аргумент про те, що податок край необхідний для Національного Фонду здоров’я в період пандемії. Головний редактор видання Wprost Роберт Фелюс справедливо зауважив: “Медіа в Польщі вже цілий рік інформують про інфекцію. Відповідальні і свідомі щодо своєї ролі медіа постійно звертались до людей при першій навалі хвороби. В інтернеті, телебаченні, радіо і пресі регулярно виступали експерти високого рівня, розповідаючи як слід боронитись під час епідемії, а тепер — які важливі є щеплення. Робимо це як журналісти, бо такою є наша місія, і не виставляємо рахунки Урядові. А Уряд? Під прикриттям збору коштів на боротьбу з наслідками епідемії хоче “накинути” на ЗМІ новий тягар. Медіа платять податки і збори на користь держави. Чому саме ми маємо бути обкладені новою даниною? Суспільство якось підніметься після хвороби викликаної коронавірусом та суспільні наслідки позбавлення людей доступу до незалежних ЗМІ будуть значно гірші”.

Як пише головний редактор тижневика “Polityka” Є. Бачинський “вже давно не було такого обурення серед видавців преси, редакторів радіо, телевізійних, рекламних програм. Протестують усі організації галузі, деякі занадто недипломатичною мовою. Протестні акції набувають таких форм, яких Польща, і навіть Європейський Союз ще не знав”.

В Англії, Німеччині, у Франції діючі Уряди надали ЗМІ свої пільги в сотні мільйонів євро, розробили програми підтримки для втрачаючих прибутки локальних медіа. У Польщі навпаки — уряд планує витягнути із ослабленого медійного ринку 800 млн злотих (200 млн $).

Для багатьох менших фірм це означатиме кінець бізнесу, для усіх інших — суттєве обмеження активності. Для чого усе це?

Виглядає на те, що йдеться зовсім не про гроші, а про політику.

Прем’єр-міністр Польщі пояснив, що головним замислом є охоплення платежами американських інтернет мегаплатформ, тобто спробою якогось цифрового податку.  Ніби то свого часу Польща відмовилась від нього під тиском віце-президента США Майка Помпео. Тепер його немає, отже час! Але це — неправда! Новий податок якнайменше вдаряє по глобальних корпораціях, навпаки — боляче б’є по дрібних, переважно опозиційних медіа.

Головні інформаційні агентства світу стримано розділили тривоги польських колег. Узагальнюючим висновком може бути реакція Агенції Associated Press: “ЄС впродовж декількох років висловлює стурбованість тим, що спостерігається конкретна ерозія демократії у Польщі та Угорщині, двох державах, які колись викликали подив як моделі переходу від авторитарного комунізму до демократії”.

Порівняння двох держав — невипадкове. За прикладом Віктора Орбана йде PiS — обмеження прибутків опозиційних медіа, ослаблення та витіснення їх із ринку. По мадярськи такі обрізання називають “методом салямі”.

Про те, незалежні ЗМІ мають щирих захисників — Читачів, Глядачів, Слухачів, польських — не білоруських.

Очікувані результати:

— влада погодиться з тим, що проект змін оподаткування ЗМІ підготовлений поспішно та відмовиться від нього; 

Найменш ймовірний варіант розвитку подій. Після такого резонансу у суспільстві це виглядатиме як »публічний ляпас уряду».

Окрім цього, четверта влада апріорі не може бути сильнішою за симбіоз першої та другої.

— відтермінування в часі;

Такий прийом уже застосовувався та був успішним. Варто згадати схему заміни суддів Конституційного Трибуналу на лояльніших до влади шляхом встановлення вікового цензу.  Або “сага про аборти” — спочатку рішення Конституційного Трибуналу, яке фактично забороняє переривання вагітності (окрім згвалтування та інцесту);  потім 2-х місячна затримка з офіційним опублікуванням рішення, що означало ненабрання чинності і, накінець, коли стихли протести жінок на вулицях міст — введення в дію.

— поправки та зміни до проекту;

Найбільш очевидний варіант. На першому етапі — деталізація задуму, тобто роз’яснення,на які конкретно цілі будуть направлені зібрані кошти. Не важко відшукати найбільш сенситивні приклади допомоги госпіталям чи відновлення пам’ятків старовини. На другому етапі — косметичні зміни у проекті як вияв згоди на компроміс. Як остання крапка — приклади подібних законодавчих новел у інших розвинутих країнах. 

 

Добавить комментарий

Your email address will not be published. Required fields are marked *