0

ЗМІНИ КЛІМАТУ — ЯК ПРИВІД ДО ДІАЛОГУ

Автор: Голова Громадської Організації “Законодавчі Ініціативи: Україна-ЄС” Сергій Шевчук

 

Хто з нас проти боротьби із забрудненням довкілля та загрозливих кліматичних змін? Усі — за!  Політики також, включно з лідерами великих держав. Ще у 2009 році ООН проголосила 22 квітня Міжнародним днем Матері-Землі. Чудова нагода продемонструвати своє чуйне ставлення до природи. Прості громадяни виконали  звичні обсяги робіт по озелененню, очистці територій, прибиранні громадських місць.Та лідери впливових країн здатні на більше!

За ініціативою нової адміністрації США 22 квітня цього року відбувся Саміт лідерів по питаннях клімату. У віртуальній формі. Декільком десяткам керманичів різних держав було надано можливість в межах 3-х хвилин доповісти про своє бачення. Усі висловили стурбованість і, за відсутності Трампа були, одностайні у виразі тривоги і розумінні складності проблеми. І хоча конкретики явно бракувало,  дійство виглядало як  “біг на місці”, та як співав Володимир Висоцький: “бег на месте —  общепримиряющий”.

Важливим був не стільки зміст дипломатичних доповідей, все таки — експромт-ініціатива, як перша зустріч на саміті словесних кривдників: “Вбивця — сам так називаєшся”.

Продовження перепалки не відбулось. Більше того, один із організаторів саміту, спецпосланник Президента США по клімату Джон Керрі висловився публічно: “Я слухав сьогодні президента Путіна. Я вважаю, що він був досить раціональним. Він висловив декілька прогресивних ідей з приводу тих питань, які ми зможемо вивчити і співробітничати один з одним”( цитата по ТАСС, без коментарів).

 

Північно-Кримська пустеля.

Одна з відомих “прогресивних “ ідей росіян, це — засуха у Криму. Причина для них зрозуміла — зникло 85% водопостачання за рахунок Дніпровської води. Якраз час згадати міжнародні документи, хоч вони й не є для Росії обов’язковими для виконання. Сенатор РФ, відома Наталья Поклонская, уже бомбардує міжнародні інстанції петиціями. Аргументів для петицій вдосталь. У звіті ООН опублікованому з нагоди Всесвітнього дня водних ресурсів 22 березня цього року вказано, що третина жителів Землі не мають доступу до безпечної питної води. А до 2040 року глобальна потреба на воду може збільшитись на 50%, в той час, як попит на енергоресурси — на 25%. Тому 

ООН закликає до “грамотного використання” води, що в певній мірі дозволить боротись із засухами, розширить доступ до води більшої кількості населення, знизить рівень її забруднення.

Важливою віхою в сучасній історії стало визнання права людини на воду і санітарію. Згідно Резолюції прийнятою Генеральною Ассамблеєю ООН в липні 2010 року, кожна людина має право на доступ до достатньої кількості води для особистих та побутових потреб.

Базуючись на наявних тенденціях Конвенція ООН по боротьбі з запустелюванням передбачає, що до 2030 року нестача  води в посушливих і напівпосушливих територіях може призвести до переселення від 24 аж до 700 мільйонів людей. В 2011 році Рада Безпеки ООН визнала, що зміни клімату спричиняють серйозні ризики  для безпеки, підкреслюючи, що водні середовища в цьому контексті є найбільш вразливими.

В аналітичній записці “ООН — водні ресурси” від 2013 року вказано, що “вода сама по собі є загрозою безпеці, в дефіцит водопостачання може створювати передумови для росту напруженості і виникненні регіональних конфліктів… Надійне водопостачання сприяє підтримці миру і безпеки в регіонах на довгострокову перспективу”.

Справді, т.зв “водні конфлікти” не є рідкістю. Джерелом напруження між Ізраїлем та низкою арабських країн є, окрім іншого, водна проблема. Річка Йордан контролюється Ізраїлем і в посушливі періоди Ізраїль обмежує поставку води палестинцям. Часті військові сутички виникають між жителями Пакистану та Індії через користування водами річки Інд, яка протікає по їх територіям. Маленькі війни виникають у Африці, наприклад, між Ботсваною, Анголою та Намібією, що не можуть поділити дельту ріки Окаванго. Одна з найбільших водних артерій світу — Ніл є причиною суперечок між Єгиптом, Ефіопією та Суданом.

За прогнозами фахівців, з великою ймовірністю першими без води можуть лишитися більша частина Африки (особливо Ботсвана і Ерітрея), Південна Азія (Пакистан, Афганістан, Ірак), Центральна Азія (Туркменістан), Північний Китай. Це далеко не повний перелік територій з величезним дефіцитом води.

Проявляючи “турботу” про Крим росіяни можуть використати навіть проповіді Папи Римського, Понтифік Франциск закликав минулого року в рамках кампанії “Зворотній  відлік” до термінових дій задля збереження довкілля та доступу до питної води та продовольства.

Серед потенційно небезпечних територій фахівці називають і Молдову, і Україну. Обезвожена Таврія може з часом наближатись до краєвиду  справжньої пустелі. Отож, привид бродить по Кремлю — привид Кримської пустелі.

 

Крим, вода і мідні труби.

Ще за часів СРСР науковці прогнозували, що під дном Азовського моря знаходяться значні об’єми прісної води, за попередніми оцінками — близько 10 млрд м куб. З’явилась вода в тому місці в результаті підземного злиття річок Дон, Кубань та українського Кальміуса. В “Росгеологии” заявили, що можна звідти щорічно викачувати 0,5 -1,2 млрд м куб. Віце-прем’єр окупованого Криму Є.Кабанов повідомив ЗМІ про те, що на узбережжі півострова розпочато пошуково-бурильні роботи з метою визначення справжнього балансу питної води. Якщо прогнози підтвердяться, то її добуватимуть методом подібним до видобутку нафти чи газу з дна морів і океанів.

Доставлятиметься вода через систему трубопроводів в той таки Північно-Кримський канал. Навіть без глибокої аналітики зрозуміло, що проблемою може стати логістика і віддаленість бурових платформ від берегів Криму, що потребуватиме будівництво довгих магістралей.

Як вважає влада окупованого Криму, до липня 2021 року повинна бути опрацьована перспективність видобутку води. За найбільш оптимістичними прогнозами, розповсюдженими пропагандистськими медіа, до каналу можна буде зливати до 2 мільйонів кубометрів води щоденно. Замовчується лише питання — що робити через 7-10 років, коли ілюзорні запаси води під Азовським морем  вичерпаються?

Та не одним Азовським морем живе нині півострів. З середини березня цього року почав діяти новий пункт відбору артезіанської води для потреб Сімферополя. У його відкритті брав участь віртуально В.Путін. На віддалі у 20 км від міста запрацювали 2 свердловини, із шести заплановоних, глибиною від 410 до 500 м. За добу із водоносних горизонтів має добуватись на поверхню понад 22 тис кубометрів води. Російське державне телебачення “гідно” оцінили таку подію. Крім самого Путіна ТБ показало задіяну техніку та складні конструкції на об’єкті. Ніби ненароком — крупним планом надписи на технічному устаткуванні. Було видно, що “мідні труби”, тобто насоси, мотори та інше — усе західного виробництва. Але ж постачання у Крим подібної техніки — під санкціями! Йдеться, як повідомило видання DW, про 7 насосів датської фірми Grundfos моделі CR185-6 AFAV-HQQV і стільки ж потужних моторів від німецького Siemens. Згідно з санкціями ЄС подібні поставки у Крим — заборонені. Невже вказаний факт — виключення із правил?

Виправдання керівництва обох фірм виглядають сміхотворними.  Ніби-то вони не здогадувались, що устаткування буде доставлено у Крим, думали — що в інші регіони. Поспішно повідомили, що якщо поставки у Крим є правдою, то фірми у майбутньому не забезпечать сервісне обслуговування. Крім цього, вони повірили запевненням російських урядовців про те, що усе технічне начиння буде тільки місцевого виробництва.

Щодо Siemens, то декілька років тому фірма поставила до Криму підсанкційні газові турбіни, із тим же виправданням — думали, що турбіни направлять на Кубань, а зовсім не до Криму.

Така “смілива наївність” європейських бізнесменів не є випадковістю. Водна проблема Криму обростає гуманітарно-правовими претензіями до України. Про це свідчать не лише істеричні звернення до інституцій ООН  відомої сенаторки РФ Наталії Поклонської. Водна проблема ніби “закутується в лушпиння” життєвих потреб кримчан щодо доступу до питної води і санітарії. Чим не привід для розгортання антисанкційного руху? Навіть на українському телебаченні в популярній програмі Шустера звучала дискусія. Колишній прем’єр АР Крим Сергій Куніцин, якого зовсім не можна запідозрити у сепаратизмі, задав тему дискусії — Україна хоче повернути квітучий Крим чи пустиню? На що ведучий Савік Шустер привів порівняння — якщо терористи захватили в заручники твою сім’ю у твоєму домі, то чи треба перекривати крани водопостачання  до будинку? Пропагандисти РФ на повну потужність будуть грати на “сердобольности” європейських обивателів.

 

Очікування.

  1. РФ не наважиться на силовий сценарій відновлення водопостачання Дніпровської води без попереднього показового використання усіх інших технічних способів.
  2. У липні можна очікувати на негативну оцінку проекту забору води з під дна Азовського моря із-за того, що він зможе забезпечити потребу у питній воді лише частково.
  3. Середина літа — найбільш проблемна пора водопостачання, можливі загострення сан-епід ситуації серед мешканців і туристів.
  4. Активізуються дипломатичні чинники РФ та “друзів Кремля” з посиланням на міжнародно-правові акти.
  5. Тиск на Україну щодо поступки з водою для “громадян України в Криму” посилиться напередодні авансованого засідання Кримської платформи.
  6. МЗС Росії уже задекларував готовність обговорювати питання Дніпровської води, але тема “деокупації” для них неприйнятна.
  7. Механізм української поступки без визнання Криму російським потребує глибокого опрацювання, як і саме питання про доцільність такого кроку.

Добавить комментарий

Your email address will not be published. Required fields are marked *