Наразі активно порушуються питання про те, як Україні будувати свої відносини зі США та у ширшому розумінні з колективним Заходом. Не менш актуальне питання, яку політику проводити з країнами Глобального Півдня, насамперед з Китаєм?

Базова відповідь, незважаючи на всю складність і глибину питання, насправді дуже проста. Україні потрібно остаточно визначитися з розумінням того, що вона собою являє і куди прагне. Якщо Україна міцно стоїть на шляху розвитку демократії, прагне вступити до ЄС та НАТО – тоді потрібно враховувати інтереси США та Заходу, детально вивчати їхні стратегії щодо автократій – Китаю та Росії. Тобто, «не винаходити власний велосипед», а дотримуватися тих самих стандартів і правил, які вироблені Заходом у цьому напрямі.

Одночасно, це не означає відмовитись від співпраці з тим же Китаєм. Ні, в жодному разі. Захід має значну співпрацю з Пекіном і не хоче її  руйнувати – лише збалансувати, зробити справедливою. Це означає дотримуватися тих стандартів щодо конкуренції та стримування Китаю, які реалізує Захід, ну чи принаймні – не заважати Заходу їх реалізовувати. Тобто. посилити консолідацію з цих питань із Заходом.

А які ж стандарти щодо конкуренції та стримування Китаю у Заходу? Відповідь на це питання, власне і дає праця «Стратегія конкуренції та Україна» (Захід та Китай у пошуках світового балансу). Розглянемо декілька базових концепцій.

Почнемо з того, що зараз ми спостерігаємо реалізацію трьох основних стратегій Заходу в міжнародному просторі: стратегію ЗНИЩЕННЯ, СТРИМУВАННЯ та КОНКУРЕНЦІЇ.

Мал. 1. Стратегії Заходу

Насамперед розглянемо, що таке Стратегія конкуренції? Фактично «Стратегія конкуренції» — це побудова відносин нового типу між основними глобальними гравцями – США, Європейським Союзом та їх союзниками та партнерами (умовний Захід), з одного боку, та Китаєм, з іншого боку.

Мал. 2. Суть Стратегії конкуренції

Що таке є «баланс червоних ліній» и чому там є Україна? Як відомо, сторони неодноразово наголошували, що для Заходу пріоритетом є Україна, а для Китаю першочерговий пріоритет – це Тайвань. Україна в прив’язці до Тайваню входить в інтереси Заходу та Китаю в стратегії конкуренції і відіграє в ній значну роль – роль балансу. У схемі така прив’язка позначена як «червоні лінії балансу» (умовно). Через утримування такого балансу Китай має можливості співпрацювати с Заходом, що вкрай важливо всім. Обидві сторони, США/Захід і Китай, мають значні розбіжності за своїми пріоритетними питаннями Тайваню та України, деякі з них – діаметрально протилежні. Обидві сторони позначили «червоні лінії» у своїх пріоритетах. Так, Китай щодо Тайваню назвав «червону лінію» – оголошення незалежності острова, а США/Захід щодо України – підтримку РФ і надання їй військової допомоги в конфлікті з Україною.

Як це працює? Як ми бачимо, Китай відкрито не допомагає РФ у її війні з Україною, але підтримує її в економічному плані, поступово прив’язуючи економіку Росії до себе і таким чином отримуючи можливість у майбутньому впливати через неї на політичні рішення Москви. Одночасно Китай може погодитися не вирішувати питання Тайваню силовим методом у цей самий період, дотримуючись теперішнього «статус-кво», але продовжуючи демонструвати провокації (силові можливості) більшою чи меншою мірою. Натомість Захід має демонструвати, що погоджується з концепцією «одного Китаю» і гарантувати, що острів не оголосить свою незалежність. Тому вважається, що «червоні лінії балансу» — це умовні домовленості між Заходом та Китаєм щодо Тайваню та України щодо дотримання «червоних ліній» (неприпустимих дій один одного) для того, щоб змогла відбуватися взаємодія по іншим важливим питанням у формі діалогу, а не сугубо протистояння и ізоляції. Пекін може влаштовувати такий баланс «червоних ліній» досить тривалий час. Китаю потрібен люфт, щоб наростити власну військову міць, яку він зможе продемонструвати самостійно (без значної допомоги Росії), та водночас наростити свій міжнародний вплив та авторитет.

Що ж по питанню України? На майданчику форуму G20 у 2023 році усіма країнами було визнано, що «український конфлікт» чинить значний негативний вплив на глобальний рівень: на глобальну продовольчу та енергетичну безпеку, ланцюжки поставок, макрофінансову стабільність, інфляцію та економічне зростання. Так, взаємозв’язок розв’язання глобальних проблем і підвищення власного статусу та залученості до глобальних процесів для країн Глобального Півдня з вирішенням «українського конфлікту» на справедливих умовах можна умовно відобразити на Схемі.

Мал. 3. Вплив української війни на глобальні проблеми.

Також на цьому форумі були зафіксовано в декларації два основних досягнення для інтересів України на глобальному рівні:

• Загальне визнання глобального впливу «українського конфлікту».
• Узгодження спільної позиції всіх країн щодо завершення «українського конфлікту» на справедливих умовах (статут ООН).

Мал. 4. Український конфлікт на глобальному рівні.

Які ж баланси Китаю щодо України? Поки Китай потребуватиме військової підтримки Росії у своєму протистоянні із Заходом у Стратегії конкуренції зі стримування США/Заходу в Індійсько-Тихоокеанському Регіоні, Пекін не дасть остаточно програти Москві у протистоянні Заходу за Стратегією стримування, зокрема й в українському конфлікті. Китай може бути значно зацікавлений у тому, щоб конфлікт в Україні тривав у «режимі заморозки», бо вона концентрує увагу Заходу утримуючи НАТО в Європі та послаблює росіян. Асиметрія сили в російсько-китайському тандемі зростає на користь Китаю, і водночас Китай хоче використати цей період, щоб наростити свій міжнародний вплив. Конфлікт, на думку Пекіна, може бути розв’язаний тільки через прийняття глобальними гравцями механізму із забезпечення безпеки із закладеними в нього інтересами Китаю, зокрема щодо Індійсько-Тихоокеанському Регіоні.

Мал. 5. Основні позиції США та КНР щодо українського конфлікту.

Так, КНР у ситуації щодо України переслідує тільки власні цілі, щодня витягуючи з неї корисний для себе досвід. У результаті конфлікту Пекін отримує дешеві нафту, газ та інші ресурси в обмін на «дружбу без кордонів», про яку заявляють у Москві та Пекіні. Китаю також вигідно і те, що фінансова і військова допомога, яка надається Україні, трохи послаблює Захід. Тому очікувати від Китаю реальної участі і реальних зусиль щодо завершення «українського конфлікту» на справедливих умовах наразі – не раціонально і малоймовірно. Але можливо, якщо діяти належним чином, використовуючи вразливі боки Китаю.

Які ж найбільші вразливості сучасного Китаю?

Китай критично залежить від розвитку глобальної економіки та свого залучення до неї, тому прагне зберегти нинішню систему світового порядку і посилити в ній свою роль та своє значення.

Мал. 6. Вразливості Китаю

Як Китай випробує зруйнувати/послабити консолідацію навколо українського конфлікту? Китай пропонував такий мирний план, в якому головна умова полягає в тому, щоб наслідки українського конфлікту перестали негативно впливати на глобальний рівень. Пекін домагається мінімізації наслідків українського конфлікту для країн Глобального Півдня, тим самим знижуючи їхню зацікавленість у його справедливому закінченні. Тобто, завдання Китаю бачиться в тому, щоб знизити статус українського конфлікту з глобального рівня — у цьому випадку у вирішенні конфлікту зацікавлені всі країни світу, на локальний конфлікт лише між Україною та Росією, який не завдає значної шкоди економікам країн Глобального Півдня, а значить міжнародна зацікавленість у його остаточному вирішенні значно знижується. Також це означає, що Китай хоче щоб тиск Заходу на країни Глобального Півдня через дії Росії в Україні також був знижений. У такому разі, за логікою Китаю, конфлікт може бути глибоко заморожений на десятки років (із збереженням Росією досягнутих раніше результатів). При цьому загроза для Європи залишиться, а це вже означає, що пріоритети Заходу не поширяться на інші регіони значною мірою, що на руку знову ж таки саме Китаю та його прагненню розширити свій вплив у міжнародному просторі.

Щоб Україні правильно вибудовувати лінію своїх дій на міжнародній арені, треба мати розуміння, які складові входять до Стратегії конкуренції.

Стратегія складається з трьох блоків «співпраця», «конкуренція» та «стримування», котрі складаються з низки питань. Так, у блоці «співробітництво» є точки дотику/співпраці між Заходом та Китаєм, такі як розвиток глобальної економіки, боротьба з бідністю (полегшення боргового тягаря), клімат, охорона здоров’я (тема коронавірусу, пандемій), боротьба з наркоторгівлею тощо.

Мал. 7. Питання в категорії «співпраця».

У блоці «конкуренція» виділені такі проблеми взаємовідносин, котрі мають ознаки змагання, вимагають встановлення балансу та справедливих умов конкуренції. Насамперед, це вирівнювання балансу в торговельних відносинах окремо США/КНР та ЄС/КНР, проблеми інвестицій та фінансування, конкуренції великих компаній. Тут також питання зниження залежності від поставок критичних ресурсів та конкуренції у нових технологіях (напівпровідники, мікросхеми тощо). Крім того, конкуренції у штучному інтелекті, в Арктиці, у космосі, а також в логістичному проекті Китаю «Один пояс – один шлях».

Мал. 8. Питання в категорії «конкуренція».

До блоку «стримування» насамперед відносяться питання захисту універсальних цінностей (наприклад, порушення прав людини в Китаю), питання загрози національній безпеці, включаючи втручання у вибори; шпигунство та розвідувальна діяльність, кіберзагрози, безпека від агентів впливу у соцмережах та месенджерах. Окремо стоять загрози глобальній безпеці, до чого входять питання взаємодії оборонних відомств, стратегічної стабільність тощо. До інструментів стримування Китаю Заходом відносяться санкції та стратегія НАТО. Мал. 9. Питання в категорії «стримування».

Підведемо підсумки

Проміжні цілі Китаю, що яскраво простежуються на сьогодні, – це спроби послаблення консолідації Заходу за рахунок економічного впливу на Європу. Так, с точки зору Пекіну, Європа повинна допомогти Китаю мінімізувати умови і вимоги США в рамках глобальної стратегії конкуренції, а також допомогти зберегти максимальне залучення Пекіну до глобальної економіки в єдиній системі правил та існуючий моделі світового порядку. Це життєво необхідно і вкрай важливо для подальшого розвитку Китаю. Так само як було сказано раніше Китай також намагається зруйнувати/послабити і консолідацію самої України зі Заходом, щоб мати можливість вже Пекіну надавати значний вплив на Київ у своїх власних інтересах, перетягуючи її увагу суто економічними зисками та привабливостями співпраці з Китаєм,  у тому числі для руйнування загальної консолідації Заходу та привабливості його впливу для країн Глобального Півдня, щоб знизити тиск на Китай та Росію.

Таким чином Україна, потрапивши у «червоні лінії» балансу «Стратегії конкуренції», може розраховувати лише на такі (часткові) дії з боку Китаю.

Мал. 10. Чого очікувати Україні від Китаю.

Водночас посилення впливу Китаю у розв’язанні глобальних проблем і регіональних криз, за умови обов’язкового дотримання балансу із Заходом, послабляє вплив Росії на країни регіонів. А це, відповідно, дає змогу Україні зміцнювати свої позиції в конфлікті з РФ якщо ні за рахунок прямої підтримки цих країн, то за посилення їх тиску на Москву.

Також Україні варто бути зацікавленій у розвитку глобальної економіки за участю Китаю з одночасною мінімізацією залученості до неї РФ. Оскільки Київ отримує фінансову підтримку Заходу, потенціал якого також залежить від розвитку глобальної економіки та включення до неї економічно благополучного Китаю.

Розраховувати ж на пряме втручання або демонстративний тиск Китаю на Росію в інтересах України на справедливих умовах не варто. Пекін, як правило, не використовує такі прямі методи, тим більше публічні. Але він може стримувати РФ і примушувати її до певних дій не публічно за допомогою інструментів економічного впливу (ще більше прив’язавши до себе російську економіку). Але лише за умови, що це буде вигідним самому Китаю або ж не нестиме серйозну загрозу його інтересам.

Так само не слід очікувати видимих змін поведінки Китаю в ООН, G20 та регіональних союзах (ШОС, БРІКС). Різкі публічні повороти не притаманні Китаю. Це означає, що Китай продовжить публічно демонструвати консолідовану з РФ позицію, але ретельно контролюватиме і вноситиме корективи в цю позицію за лаштунками.

Наприкінці дозвольте закінчити тим, з чого почали: так як же Україні будувати свої відносини з Заходом та Китаєм? Щоб правильно розуміти, як Україні треба діяти в умовах Стратегії конкуренції щоб не нашкодити собі та своїм партнерам та союзникам – отже, читайте книгу. Її вже прямо зараз можна завантажити по цьому кьюаркоду