Автор: Артемій ГОРОВОЙ
Обрання в США президента від Демократичної партії, в середовищі якої панує антагонізм до Російської Федерації, стимулює російський політикум корегувати напрямки власної зовнішньої політики та змінювати моделі/форми впливу на регіони бажаного протекторату, в числі яких фігурує і Україна.
Зокрема, прогресуюча ефективність реалізованої Америкою та колективним Заходом політики стримування Кремля (в т.ч. санкціями) за анексію Криму та окупацію окремих районів Донбасу, нівелювало в останній час бажання офіційної Москви у запровадженні протекторату над «спірними державами» шляхом застосування відкритої військової агресії до їх територій.
Водночас, необхідність збереження геополітичної ролі й посилення свого впливу над цими державами стимулювало більш завуальовану діяльність РФ в регіонах бажаної сфери впливу, як шляхом відкритих дипломатичних провокацій, так й через посилення діяльності власних агентів впливу.
Проекціонуючи означене на українське питання, в Кремлі оцінили можливі недоліки (фінансові через нові санкції, людські, іміджеві, тощо) перспективних силових акції щодо України та посилили інформаційний напрямок, активізувавши діяльність проросійських лобістів. Зріз останніх українських внутрішньополітичних подій вказує на чіткі спроби російських амбасадорів не лише реанімувати в Україні фігуру В.Медведчука, а й надати йому статус одного з лідерів, що здатен локалізувати більшість назрілих в державі соціально-економічних проблем та прогалин у міжнародній політиці.
В цих умовах з боку представників країни-агресора, а також лоббі-команди самого В.Медведчука відмічаються не лише неприховані спроби маніпуляції громадською думкою жителів, а й наміри реалізувати в нашій державі сценарій контрольованої соціально-політичної нестабільності, результатом якої може стати відставка чинного політичного керівництва держави та дострокові вибори. З цією метою проросійські сили вживатимуть цільових заходів для дестабілізації соціально-політичної обстановки і повної дискредитації представників провладних сил.
Підгрунтям для таких дій російських політтехнологів в першу чергу виступає зневіра населення у команді «Слуги народу» та збереження антагоністичних настроїв по відношенню до особистості П.Порошенко й інших лідерів «Євромайдану» (в умовах високого антирейтингу П.Порошенка, серед можливої кандидатури лідера партії «Європейська солідарність» розглядається М.Забродський).
Основним лозунгом виноситься питання вирішення соціально-економічних проблем жителів України та подолання епідемії коронавірусу, в комплексі з якими лейтмотивом для Москви виступає й локалізація конфлікту на Сході (не приховано просуваються бажанні для Москви тези з реінтеграції ТОТ у ДЛО на російських умовах, та фактичної ліквідація української держави шляхом позбавлення її елементів суверенітету та незалежності).
В якості рушійної сили ставка робиться як на ментально близький В.Медведчуку електорат південних і східних регіонів України, так і вимушених переселенців (в пропаганді використовується прийнятний для жителів цих регіонів попередній інформаційний посил: «Донбас кормить всю Україну»). В процес пропаганди для цієї категорії населення В.Медвечуком включений як його приватний медійний, так і набутий за час політичної кар’єри й кумівства з В.Путіним адміністративний ресурс у вищих ешелонах влади РФ.
Так, з IV кварталу 2020 року В. Медведчук в чергове повертається на арену російсько-українських відносин в якості «миротворця» та «безальтернативного посередника» з В. Путіним, що в контексті безрезультатності Мінського процесу активно тиражується та висвітлюється через популярні в Україні російські інформаційні ресурси та підконтрольні В. Медведчуку українські медіа («112», «NewsOne» і «ZIK»).
Розуміючи іміджеві втрати, прецедентність випадку та можливе зростання впливу лідера «Українського вибору», з боку українського представництва ТКГ на чолі з Л.Кравчуком вжито заходів щодо нівелювання ролі В. Медведчука у переговорному процесі (в першу чергу шляхом публічних заяв про «неможливість участі фізичних осіб у міждержавних відносинах»). Однак вказані українські інформаційні посили частково було скомпрометовано інформаційною підтримкою росіян, які зауважили на відповідній посаді[1] свого протеже у діючому скликанні Верховної ради України.
Комплексності заходів росіян підкреслюється й цільовими заходами наочного показу успішного управлінського досвіду В.Медведчука. Як приклад, окупаційні ЗМІ активно поширюють інформацію про зниження в «ДНР» роздрібних цін на автомобільне пальне (в середньому на 3 рос. руб. за літр), яке на ТОТ у ДО поставляється з Новошахтинського заводу нафтопродуктів (перебуває у фактичній власності дружини В. Медведчука — О. Марченко).
В такому ж контексті В. Медведчук набув електоральної підтримки за рахунок заяв та окремих дій (спроби реєстрації, позови до судових інстанцій на відмову в реєстрації, тощо) спрямованих на організацію імпорту для жителів України російської вакцини «ГамКовідВак» ТМ «Спутник V» від коронавірусу. Очікуваний спротив українських державних інституцій висвітлений у підконтрольних В. Медведчуку та в російських інформресурсах в необхідному ракурсі, із звинуваченням української влади в негуманності та надмірному націоналізмі.
Вищевказане свідчить про ознаки підготовки до електорального лідерства персони В. Медведчука (через призму політичної партії «ОПЗЖ») у центральних та південно-східних регіонах України (включно з ОРДЛО), яке в короткотривалій перспективі необхідно буде реалізувати. Інші проросійські політичні конкуренти кума В.Путіна (як Ю.Бойко), в умовах значно меншої ресурсної бази, не здатні проводити масштабні й комплексні піар-компанії, через що втрачають підтримку серед населення вказаних регіонів.
Не виключено, що реалізацію акумульованого електорального потенціалу В.Медведчука заплановано використати на ймовірно спровокованих позачергових виборах в Україні (як парламентських так і президентських), які з ряду причин є вигідними як для проєвропейських опозиційних сил України так і залишаються прийнятними серед більшості політикуму колективного Заходу (прямо не озвучуються в т.ч. через політико-дипломатичні розбіжності з США, як то на фоні реалізації проекту «Північного потоку-2»).
В умовах відсутності публічного корупційного минулого В.Медведчука в комплексі з чіткими меседжами про припинення конфлікту з РФ (навіть за умов повної капітуляції) та зниженням тарифів на ЖКГ (за рахунок здешевлення російських енергоносіїв), останній має високі шанси отримати значний відсоток підтримки й серед аполітичних манкуртів з числа жителів центральних й західних регіонів України.
Вказане, з огляду нездатності проєвропейських та проукраїнських сил до єднання, стимулюватиме зростання кількості перемог кума В.Путіна у внутрішньоукраїнській повістці, як і підконтрольних йому сил на ймовірних виборах (з відповідною втратою будь-якої суб’єктності, самостійності та незалежності України або, навіть, її розвалу як державної одиниці).
Не виключено, що амбасадорами країни-агресора розглядається план дій й на випадок альтернативного сценарію розвитку подій, в яких консолідовані проєвропейські сили в Україні зосередяться на політичному протистоянні з підконтрольним В.Медведчуку лоббі.
В умовах такого протистояння, цілком ймовірними є спроби Кремля вивести на політичну арену нашої держави представників «нових сил», публічно не асоційованих у населення з РФ, однак їй підконтрольних. Ця «нова сила», може одночасно заручитись підтримкою колективного Заходу і стати зв’язуючою ланкою для відновлення економічних зв’язків між РФ, США та ЄС, що й переслідує в середньостроковій перспективі Москва.
Підсумовуючи наведене, ким же є Віктор Медведчук в руках російського політикуму? Можливо, цей одіозний і неприйнятний для більшості українського суспільства політик, є своєрідним громовідводом для країни агресора, роль якого зосереджена на відведенні уваги від появи нової Московської третьої сили на українських теренах? А от якою може стати ця третя сила є великим питанням, адже ще у середині 2018 року повірити у блискавичну перемогу діючого Президента України та партії «Слуга народу» було нереально.
Далі буде…
[1] Станом на січень п.р. В.Медведчук обіймає у ВР України посаду члена Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин
