Автор: Голова Громадської Організації “Законодавчі Ініціативи: Україна-ЄС” Сергій Шевчук
Події останнього часу вимагають більш детального розгляду теорії та практики російської концепції примусової міграції.
Примусове переселення є осучасненою сталінською формою боротьби з ворожими елементами, збільшеною до міжнародних масштабів. Інженерія таких процесів розробляється військовими та спецслужбами по замовленню політичного керівництва як нова безпрецедентна форма натиску, з допомогою якої Російська Федерація прагне реалізувати свої політичні інтереси.
Американський політолог Kelly Greenhill ще десятиліття тому дав таке визначення інженерії примусової міграції: «це — транскордонний людський рух, інспірований певною державою, з наступним застосуванням маніпуляцій задля досягнення політичних, військових, господарських та інших поступок державі-ініціатору або групі держав». Як не дивно, в Західній Європі, яка найгостріше відчула навалу біженців, науково-аналітичних розробок на цю тему недостатньо. Більше того, окремі аналітики, як наприклад, Alex Schmid з International Centre for Counter -Terrorism із Гааги, схильний вважати цю концепцію «теорією змови, непідтвердженою жодними емпіричними фактами». Мабуть окремі дослідники не знайомі з філософією сучасної російської великодержавності, хоча б з настановами популярного в Росії «мислителя» А.Дугіна в його праці «О новом мировом порядке»: «Кто быстрее выработает модель разложения других обществ, а не собственного, тот выиграет в этой изнурительной борьбе за построение новых международных отношений, новых обществ и новой философии жизни. Хаос — это оружие разностороннего применения».
Інженерія примусової міграції не є новим винаходом кремлівських стратегів. Концепція її походить від радянської теорії «активних розвідувальних засобів».
Розроблена КГБ СРСР в інтересах держав комуністичного блоку, вона полягала в застосуванні вивірених методів впливу на різні сфери політичного, економічного і суспільного життя в країнах демократичного табору, визнаних ворожими. «Активні засоби впливу» були відокремлені від традиційного шпигунства чи контррозвідки і стали вартісними прийомами представників радянської дипломатії. Російська дипломатія на кшталт Лаврова трансформувалась із вишуканих еластичних практик в грубий придаток інформаційного роду військ. Очікувано, що джерелом теорії і практики сучасної російської інженерії примусової міграції стали сталінські депортації.
В цьому році минає рівно 100 років від початку радянської практики виселення людей, відомої як » філософський пароплав». У вересні 1922 року чекістами за ініціативою Леніна було вислано за межі радянської держави понад 160 відомих вчених, яскравих представників гуманітарної інтелігенції. Серед них – знамениті філософи Бердяєв, Трубецкой, Пітірім Сорокін, Булгаков. Пароплавами під надзором Дзержинського їх відправляли з Петрограда і Одеси пароплавами до Прусії і Турції, потягами — до Латвії та Німеччини. Серед них був і чималий «український список». Цікаво, що в одній із травневих передач пропагандиста Соловйова згадувався » філософський пароплав» в контексті російських опозиціонерів. Згадувався не в негативному ракурсі, а зовсім навпаки — «можем повторить».
З часом пароплавів і потягів виявилось замало. З комуністичним запалом взялися за депортацію народів. У 1925-1928 роках із населених переважно українцями Дону, Орловщини, Білгородщини були депортовані на Зелений, Малиновий і Сірий Клин Далекого Сходу сотні тисяч українців.
Напередодні війни восени 1939 року перша хвиля переселень охопила сім’ї польських осадників. За 3-4 місяці із Західної України та Західної Білорусі булодепортовано понад 137 тисяч поляків. Для передбачили спецпоселення в Комі АРСР та Казахстані. Слідом за поляками із західноукраїнських земель було вигнано до Сибіру за різними підрахунками 10-20 відсотків заможного населення » визволених земель».
Депортації торкнулись і балтійських народів. Лише за дві декади червня 1941 року із Литви було вислано 34 тис.чоловік.
В період війни під депортацію попали представники народів, країни яких увійшли у гітлерівську коаліцію — угорці, фіни, болгари. Слідом за ними у прихильності до фашистів були звинувачені інші народи — інгуші, чеченці, турки-месхетинці, понтійські греки, кримські татари та інш. В межах кількох днів іх вивозили вагонами до Сибіру та Центральної Азії.
В 1944 році урядом звільненої УРСР та прокомуністичним урядом Польської республіки було підписано » Угоду про взаємний обмін населення у прикордонних територіях». За умовами Угоди переселення мало бути винятково добровільним. Вбачалося, що українське населення буде серйозною загрозою для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі.
Менш як за рік із місць історичного проживання українців в радянську УРСР переселено 482 тис осіб. Але Москві та Варшаві цього було замало. У квітні — липні 1947 року була здійснена етнічна чистка, відома в історії як акція «Вісла». Понад 140 тис. українців примусово з метою іх повної асиміляції були заслані на землі, раніше заселені німціми ( пол. Ziemie Odzyskane — повернуті землі ). За найменший спротив депортації польська влада увязнювала в концтабір Явожно, добровільність переселення виявилась звичним комуністичним обманом.
Заслуговує на увагу грунтовна праця польського історика Міхала Войновського, опублікована в спеціалізованому виданні «Przeglad Bezpieczenstwa wewnetrznego» nr26, 2022.
Автор детально аналізує генезу, теорію та практику російської примусової міграції, починаючи з радянських часів. Правда операцію » Вісла » делікатно замовчує. Зате його зацікавила операція вислання радянських євреїв до Сполучених Штатів в 70-і роки. Щоб мінімізувати згубні наслідки т.зв. поправки Джексона -Веніка в американському законодавстві, влада СРСР дозволила емігрувати на Захід 5250 радянським євреям.Зацікавленими органами було дозволено виїхати найбільш твердим дисидентам тf злочинцям, які отримали вироки в судах.
Частина з них після » навернення в іудаїзм» поселились в одній із дільниць Брукліна на Брайтон Біч. Це місце назвали » Новою Одесою». Результатом міграції стало формування російської організованої злочинності, яка за виразом тодішнього директора ФБР Louis J. Freeh «була найбільшою і довготривалою загрозою внутрішньої безпеки країни». Теперішні спецслужби РФ залюбки використовують російськомовні групи як інформаторів та активістів стихійних вуличних протестних виступів.
М.Войновський здійснив аналіз іншої акції, до якої мала відношення радянська розвідка. Йдеться про т.зв. операцію «Bravo». Вона також мала торкалась США, але цього разу з боку Куби. Організована втеча кубинців з порту Маріель до Маямі (іспан. Exodo del Mariel ) тривала з квітня 1980 року по листопад. Операція проводилась під наглядом кубинської розвідки, яка в той час була цілковито курована КДБ СРСР. Передували початку Exodo переговори з владою США, яка погодилась на еміграцію до себе майже 10 тис.біженців. Адже вони тікали від комуністичного режиму. Фідель Кастро домігся згоди на те, щоб кожен мігрант зміг забрати з собою ще чотирьох осіб, ніби то родину. Насправді попутників визначала кубинська влада. Таким чином у човнах, що пливли до берегів Флориди, опинились випущені із в’язниць злочинці, пацієнти психіатричних закладів, пенсіонери і т.п.. Спочатку еміграція «дисидентів соціалістичного ладу» на Кубі сприймалася як перемога американської демократії. Але ейфорія адміністрації президента Джиммі Картера виявилась короткочасною. Відтік біженців став неконтрольованим. За декілька місяців, доки Куба не закрила порт Маріель, понад 120 тис. мігрантів дісталися до Key West на Флориді. Практично жоден з них не мав дозвільних документів, а те, що кожен п’ятий був випущений із в’язниці — не розголошувалось. Раптовий наплив кубинців змусив американську владу вжити термінових заходів. Губернатор Флориди Bob Graham оголосив надзвичайний стан. Крім порушників закону і хворих осіб, в США знайшли притулок групи осіб завербованих для виконання завдань по дезінформації та розвідці . Економічні витрати американців складались із коштів на утримання біженців, соціальної допомоги непрацездатним і непрацевлаштованим, відкриття декількох госпіталей, утримання частини біженців у в’язницях, тощо. Те, що на початку скидалось на поразку режима Фіделя Кастро, обернулось його несподіваним успіхом. Довго так тривати не могло. З іншої сторони, відмовляти тим, хто гаряче прагнув до світу демократії, було проти американських принципів. Вихід знайшли — кожного кого берегова охорона спіймала в морі — повертати назад, а кожен, хто таки досяг берега — отримував право проживання в США. Образно такий принцип назвали » wet foot, dry foot», або «мокра стопа» — поворот до Куби, «суха стопа» — welcome! Президент Б.Обама поламав подібну практику, зате ввів більш суворі критерії допуску до держави в американському міграційному праві.
Правонаступниця СРСР, Російська Федерація методи радянського КДБ не відкинула, а навпаки модернізувала і вдосконалила. Сучасні гібридні прийоми боротьби, в усякому разі до початку агресії в Україну, опинились поза межами війни і миру, в т.зв. «сірій зоні». Реакція світу на гібридні атаки натикалась на труднощі в прийнятті рішень консенсусом у міжнародних організаціях ( ОБСЄ, Рада безпеки ООН), і навіть, в питаннях застосування вимог параграфа 5 Статуту Північно-Атлантичного Альянсу. Арсенал можливих некінетичних ( не смертоносних) заходів досить широкий — підривна діяльність, терористичні прояви, операції в кіберпросторі, санкціоновані Кремлем отруєння, економічний і політичний примус, масове застосування дезінформації і пропаганди (суспільне навіювання ), та все інше подібне — направлене на порушення суверенності і ослаблення держав, визнаних Москвою недружніми. Основою подібних «удосконалень» є розвиток сучасних інформаційних технологій та академічна гіпертрофія геополітики, як базису для наукових , ідеологічних та військових імперських пошуків. Геополітичні технології — стратегії контрольованого хаосу, державні перевороти, приватні військові сили, » гуманітарні інтервенції», російські миротворці , — насправді є замінниками, а згодом, як на північному Кавказі та Сході України -передвісниками війн.
В ряду арсеналів російської гібридної війни своє місце займає і інженерія примусової міграції. Теоретичні засади її застосування з’явилися в російських спеціалізованих військових виданнях в другій декаді 21-го століття. Примусова міграція названа делікатно » антропо потоками». В чому, на думку російських стратегів їх ефективність?
По-перше, європейська політика багатокультурності, всупереч очікуванням, остаточно нівелюється. Замість спроб асиміляції з титульними націями біженці творять свої мінісуспільства з відмінною від європейської культурою.
По-друге, міграція до Європи інколи набуває форм агресії. Це спричинить ріст націоналістичних настроїв. Аж до ліквідації більшості ліберальних інституцій та звичаєвоїпрактики.
По-третє, міграцію, як масове явище, важко, неможливо стримати. Особливо, при застосуванні розроблених наперед маніпуляцій резонансу міграційної хвилі.
Тому інспірований та неконтрольований наплив великих мас людей до обраного краю є розділом сучасної асиметричної війни і може стати потужною зброєю нашого часу.
У російському «Вестнику Академии военных наук » т.4, № 65,2018. накреслені бажані ознаки сучасних гібридних воєн: » ведение войны без субъекта, предполагающее отсутствие персонифицированной ответственности, перманентный характер гибридных войн, отсутствие четко выработанных норм и правил, тотальность, смещение различных военных средств, а также военного инструментария с невоенным».
У » Вестнику…» №2 за 2017 р.даються рекомендації як діяти, коли агресія проти конкретної країни є передчасною або неможливою — » в цьому випадку планується створення масового неконтрольованого напливу мігрантів з різних сторін світу до «країни-жертви». З цією метою в країнах-постачальниках біженців слід викликати контрольований хаос супроводжуваний тривалими внутрішніми конфліктами і значною кількістю жертв серед цивільного населення. Таким чином на жителів чинитимиться великий тиск, який стане причиною масової міграції до іншої держави, яка і обрана «державою-жертвою». Щоб керувати напливом мігрантів в обрані країни створюються добре профінансовані організаційні структури, формуються чисельні групи провідників та посередників, які здійснюють свою діяльність під постійним керівництвом спеціальних служб… Мігранти домагаються соціальних виплат на своє утримання, займають вокзали, вулиці, парки, блокують дороги, вчиняють конфлікти з місцевими і поліцією, поширюють наркотики і т.д. Спільно з багаточисельними мігрантами до інших країн проникають злочинці, шахраї, терористи. В результаті «держава-жертва» на довгий час випадає як з регіональної, так і з світової політики, бо змушена займатися внутрішніми проблемами. А з часом вона звертатиметься за допомогою до «держави — помічника» ( тобто до РФ — авт.) за політичною та гуманітарною допомогою».
Підтвердженням російської інженерії примусової міграції став прикордонний конфлікт із біженцями на кордонах Білорусі із Польщею та Литвою і Латвією. Тверда позиція уряду Республіки Польща, солідарність країн Європейського Союзу завадили реалізації злонамірених планів.
Але були і «успішні російські проекти». В 2015 році Росія здійснила військову інтервенцію до Сирії. Водночас розробила черговий тактичний маневр протидії НАТО через використання частково мілітаризованої міграції (англ. weaponizing of migration). РФ спільно з режимом Башара аль Асада використала емігрантів як зброю задля паралізації європейських інституцій. Тодішній головнокомандуючий сил НАТО в Європі генерал Philip M.Breedlove повідомив в Сенаті США 1-го березня 2016 року наступне:» використання тактики » мілітаризації міграції» може бути єдиним аргументом для розуміння того, чому Башар аль Асад розпочав кампанію проти власного народу».
Для того, щоб змусити цивільних людей покинуті рідні терени війська Асада і російські сили в Сирії вжили зброю масового ураження у вигляді вакуумних, касетних, інш.бомб та навіть, хімічних атак. Півмільйона сирійців покинули батьківщину і подались до Туреччини та Європи. «Утилізація хаосу за межами Росії»( В.Сурков) триває на Близькому Сході і досі.
Сирія є не єдиним прикладом російської гібридної агресії. В період від вересня 2015 року до березня 2016 року мішенню російської спеціальної операції стала, як не дивно, спокійна Фінляндія. Перебіг операції був близький до описаного вище сценарію. З рапорту МЗС ФІнляндії від 29 квітня 2016 року: «Фінсько- радянський- російський прикордонний режим функціонував без застережень від кінця 50-х років 20-го століття. Із великим здивуванням Норвегії і Фінляндії восени 2015 року Росія раптово дозволила мешканцям третіх країн на перехід кордону з Норвегією без відповідних віз, а від грудня 2015 року кордону з Фінляндією. Відбувалось це на двох північних переходах, що загострило проблему з біженцями. Насправді спроби порушення прикордонного режиму виглядали як чергові гібридні провокації задля дестабілізації порядку. Скінчились вони так само раптово, як і розпочалися, під кінець лютого 2016 року. 22 березня 2016 року досягнуто двостороннє російсько-фінське порозуміння».
В ході конфлікту застосовано новацію — доставку мусульманських мігрантів на північ Росії спеціальним транспортом. Пізніше подібний «винахід» використали у Білорусі, доставляючи біженців літаками «Белавиа» до Мінська, а потім вантажним транспортом і пішими колонами до польського кордону.
Чому ж постраждала Фінляндія у 2015-2016 роках? Тому що на думку Кремля нейтральна Фінляндія занадто гостро критикувала московську владу за інтервенцію на Донбас. Але політичний бумеранг вернувся — чинна влада, спираючись на переконання фінів, вирішила подати заявку на вступ до Північно-Атлантичного Альянсу.
Підсумки.
1. Інженерія російської примусової міграції трансформувалась в безпрецендентну форму тиску, за допомогою якої РФ прагне реалізувати свої геополітичні інтереси.
2. Україна зіткнулась з примусовою міграцією двох векторів: зі Сходу до Центру і Заходу переміщення внутрішніх переселенців, та примусове переселення із т.зв. ЛНР і ДНР вглиб Росії.
3. Обидва контингенти мають українські паспорти, відповідно — права громадян держави, тому можуть піддаватись агентурній розробці.
4. Не виправдалися очікування росіян на конфлікти українських біженців у Європі , скоріше — навпаки. Тому » друзями Кремля» поширюється інший наратив — про нібито дискримінацію інших мігрантів, які отримують в Європі значно меншу допомогу, ніж українці.
5. Частина українських біженців, яким дозволено працевлаштування, має намір асимілюватися в країнах тимчасового проживання, що народжуватиме проблему «витоку мізків».
