Автор: Голова Громадської Організації “Законодавчі Ініціативи: Україна-ЄС” Сергій Шевчук
В геометрії трикутник вважається найстабільнішою фігурою. В політиці діє своя “теорія ймовірності”. Веймарський трикутник — це неформальне об’єднання Франції, Німеччини та Польщі, утворене в 1991 році. За задумом воно мало відіграти роль локомотива, який би дозволив перевести Республіку Польща до членства в НАТО і Європейського Союзу. Так і сталось, відповідно у 1991 та 2004 роках. Але і в подальшому у “трикутнику” погоджувались питання спільної європейської політики та реагування на зовнішні виклики.
В “нульових” роках кілька разів піднімалась ідея перетворення трикутника в квадрат із залученням України, але безуспішно. Одного разу колишній Президент Польщі п.Комаровський запропонував четвертий кут для Росії, але керівники Франції та Німеччини швидко пояснили, що трикутник зовсім не є рівнобедреним, і надмірна польська ініціативність — недоречна. В останні роки тристороння активність затихла, не без помочі польських політиків. Спочатку бувший прем’єр Польщі Беата Шидло гостро і недипломатично зреагувала на критичні зауваження новообраного Президента Е.Макрона, а потім зірвався потужний військовий контракт на купівлю французької техніки. Ну а в сторону Берліна почало лунати багатоголосся польських парламентарів щодо виплати репарацій Польщі від Німеччини за збитки заподіяні останньою в роки Другої Світової війни. Німецьку реакцію можна не описувати.
Останньою резонансною подією Веймарського трикутника стала зустріч у серпні 2020 року глав зовнішньополітичних відомств з закликом до влади Білорусі провести чесні президентські вибори. Як у Мінську дослухалися до неї — відомо.
Однак, не дивлячись на періоди ‘”холостого ходу” Веймарської спілки, існує певна взаємозалежність трьох країн, як у альпіністів, що деруться догори і пов’язані однією страховкою. Парламентські вибори у центральній державі трикутника — Німеччині, стали періодом нервового очікування у сусідів. Ніхто не наважувався передбачити результати. У самій Німеччині цей період став періодом політичного локдауну. Які партії, хто з ким, як між собою зійдуться? Накінець, 15 жовтня ситуація прояснилась, і з 6-го по 9-е грудня заплановано обрання в Бундестазі нового канцлера та складу уряду із числа висуванців партії-переможця СДПН та партнерів — Зелених і Лібералів (Вільна демократична партія).
На відміну від Німеччини, затишшя у виборчий-післявиборчий період у владних кабінетах Парижу і Варшави не наступило. Навпаки.
Делікатних підказок Ангели Меркель, як зазвичай, вже не було. Що діється, коли Берлін заплющує очі?
А відбувається щось погане. Спочатку в мас-медіа, а потім і в політичних колах почали все частіше вживати два слова: Polexit і Frexit.
Спочатку про перший термін. Польський уряд останні 6 років, коли при владі опинився ПіС, користувався доброзичливістю канцлера Ангели Меркель. Вона була чи не єдиним вагомим німецьким політиком із польським корінням, зачарована в юності феноменом польської “Солідарності”. А керівництво ПіС, відсторонивши від лаврів екс-президента та Нобелівського лауреата Леха Валенсу, прагнула укоренити у свідомості поляків своє правонаступництво на історичну роль солідарного руху.
Тепер ні mutter Angela, ні її партія не гратимуть вирішальної ролі. Прагматичні соціал-демократи традиційно заграватимуть із сильними, а Польщу такою не вважають. Вільні демократи, очевидно, не закриватимуть очі на порушення верховенства права з боку Варшави та обмеження демократичних прав жінок і, тим більше — свободи медіа. Ще важче уявити, щоб Зелені стали на бік Польщі в суперечці з Чехією про закриття копальні вугілля поблизу Турова, що призводить до значної шкоди довкіллю.
Та ж фрау Меркель досить ефективно розв’язала минулорічну суперечку Польщі з Євросоюзом щодо бюджету ЄС на наступні 7 років, коли Варшава погрожувала накласти вето, щоб зняти узалежнення виплат європейських дотацій від дотримання верховенства права у своїй державі.
Тепер — усе змінилось. Суд ЄС постановив, що РП повинна платити штраф в розмірі 1 млн євро щоденно за функціонування Дисциплінарної Палати Верховного Суду. Вона давно не вважається в ЄС органом незалежним від влади і безстороннім. Суд ЄС раніше наклав ще один штраф за нехтування екологічними нормами на кордоні з Чехією в розмірі 500 тис євро щодня. Разом — 1,5 млн. Що це означає? Недобудові 150 метрів сучасної автостради в день або 50 км на рік. Інакше — забути про зведення нового стадіону (1,7 млрд злотих, а найліпший Варшавський стадіон обійшовся полякам в 2 млрд злотих). Ще чутливіше — не виконати обіцянку в 500+ злотих для 300 тисяч дітей. На сьогодні лише по питанні Турова Польща заборгувала близько 20 млн євро. Попереду наступні конфлікти з Євросоюзом — про незалежність ЗМІ, про права ЛГБТ.
Більше того, деякі депутати Європарламенту називають ці космічні штрафи замалими (!), бо порахували що вони складають лише декілька відсотків від суми субсидій Європейського Союзу для Польщі.
Нині польських урядовців найбільше цікавить позиція переможців парламентських перегонів у Німеччині. А вона — невтішна. І хоча рішення Конституційного Суду РП проте, що “частина засадничих угод ЄС суперечать польській Конституції” мало для кого стала несподіванкою, все ж оприлюднення рішення спричинило щось близьке до шоку. У Європарламенті фракція соціалістів у своїй заяві висловилась лаконічно-категорично: “темний сценарій стає реальністю Польщі”. Катаріна Барлі (Katarina Barley) — генеральний секретар СДПН, міністр юстиції Німеччини, яка ініціювала заяву соціалістів, доповнила: “польський уряд цілеспрямовано і свідомо йшов до такого сценарію”. ЇЇ колега по фракції Єнс Гаєр (Jens Geier) висловився більш прямолінійно: “Якщо ЄС вже не є спільним правовим простором, то спільнота може просто розвалитися. У Польщі тепер є два варіанти. Або польська конституція має бути приведена у відповідність до Європейського права, або ж Польща має вийти з Європейського Союзу”.
Особливо розлючені діями Польщі представники партії Зелених. Як відмітила Deutsche Welle, доповідачка Європарламенту з питань дотримання норм правової держави у Польщі Террі Райнтке (Terry Reintke) заявила: “Уряди країн ЄС більше не мають права сидіти склавши руки і спостерігати за тим, як польська влада намагається переписати норми демократії”. ЇЇ колега від Зелених, заступник голови Комітету з питань юстиції Сергій Лагодинський (перший євродепутат від Німеччини народжений в Росії) зауважив, що влада позбавляє самих поляків захисту, яке надає їм європейське законодавство — “Рішення у Варшаві — це передусім удар в обличчя польських громадян”.
Інший євродепутат Даніель Фройнд з типово німецьким прагматизмом декларує: “Польща прощається з європейським правопорядком. Це не має залишитись без фінансових наслідків. Європейські гроші мають надходити туди, де діють європейські правила”. Тобто, у Німеччині вже визначились зі змістом старої своєї поговірки — хто є кухарем, а хто — офіціантом.
Не відомо, чи зрозуміли німецьку мудрість у Варшаві, але міністр юстиції РП Збігнєв Зьобро 28 жовтня поспішив попередити, що Польща не буде виплачувати штрафи Накладені рішенням Суду ЄС, Прем’єр М.Моравецький без втоми повторює слово “шантаж”.
В інтерв’ю Financial Times його, за виразом Ільфа і Петрова “і тут Остапа понесло…” було не стримати. Прем’єр, що не личить чиновнику такого рангу, пожалівся що Польщі “приставили пістолет до скроні”, а Єврокомісія може “розв’язати третю світову війну”. Після цього і ліві політики у Європі, і правиця, і консерватори легко можуть зійтися в одному твердженні — найкращим способом розв’язання конфлікту з Польщею була б поразка ПіС на чергових виборах, і прихід до влади проєвропейських сил. Але це може відбутися аж у 2023 році.
Щодо терміну Frexit. На нього натякають лише політики французької опозиції. Владні структури — навпаки прагнуть довести, що Франція, в ситуації коли серед лідерів об’єднаної Європи немає ні Меркель, ні Джонсона, може стати “центровим” гравцем.
Але зараз результати виборів у Німеччині є також дуже важливими. Дует найсильніших європейських держав потребує взаємної синергії. Франції, і особисто Е.Макрону, зовсім не на руку, щоб новий німецький уряд і новий канцлер мав слабші позиції ніж раніше. З січня наступного року Франція виконуватиме функції президентури в Європейському Союзі. Тому буде значно важче проводити успішні рішення в період тимчасового ослаблення Берліну із-за нової конструкції коаліційного Уряду. Поки що перемовини трьох партій не викликають настороження. Присутність Зелених і вільних демократів у владі означатиме обрання курсу Німеччини на модернізацію країни та глибшу європейську інтеграцію. Після Brexit це дуже важливо, навіть у вигляді позитивного сигналу для інших, дрібніших членів Унії.
У разі, якщо німецький політикум буде зайнятий більше собою, як це траплялось після попередніх виборів у Бундестаг, то це завадить Е.Макрону отримати впевнений статус на внутрішній політичній арені. У травні 2022 року (5-й місяць президенції в ЄС) відбудуться президентські вибори, на яких визначиться, чи залишиться Е.Макрон в Єлисейському палаці на другий термін.
Якщо відкинути різдвяний період, то діючий французький Президент матиме якихось три-чотири місяці щоб продемонструвати сміливі і ефективні дії, які б викликали довіру в очах французьких виборців. Як же це буде важко в період зимової газової кризи та нових хвиль епідемії COVID-19!
Водночас, скільки нових аргументів з’явиться у лідерів опозиції. Не лише виступи “жовтих камізельок”, яким аплодують у Москві. Артпідготовку розпочала команда Марін ле Пен. Її з почестями приймали у Будапешті, а Прем’єр Угорщини В.Орбан не скупився на приємні слова під час спільної прес-конференції. Перед тим з пані-лідером “Національного фронту” зустрічався прем’єр Польщі М.Моравецький. Для французької влади зараз — ніби темна полоса: перехоплення Австралією грандіозного контракта на будівництво військових підводних човнів, риболовні суперечки з Великобританією, втрата польського інтересу до закупок мілітарної техніки і, як насмішка — присвоєння Росією назви “шампанське”. Франція не має запасів нафти і газу, корисних копалин — обмаль, із головних надбань — туризм, вино і дипломатія. Остання здає позиції навіть у колишніх колоніях, куди Росія посилає приватні військові формування.
Суб’єктивні прогнози подій у трикутнику:
— Єврокомісія не зацікавлена у поглибленні конфлікту з Польщею, аби остання не блокувала унійні рішення, використовуючи вето. Тоді виникне ситуація, близька до паралічу; Тому, не дивлячись на гостроту суперечок між Варшавою і Брюсселем конфлікт нагадуватиме “бурю в кухлі пива”;
— Влада Польщі ймовірно пролонгуватиме тверду позицію до обрання нового Уряду у Німеччині. З ним буде знайдено компромісне рішення, головним аргументом Варшави стане охорона східного кордону ЄС і заслін переходу мігрантів до німецького кордону;
— Механізмом розв’язання конфлікту може бути: розпуск спірної Дисциплінарної Палати, повернення до праці суддів, відсторонених Палатою в останній час, дозвіл польським суддям звертатись безпосередньо до Суду ЄС. Тоді Польша б отримала перший транш коштів ЄС з Фонду відбудови. Решта унійних коштів видаватимуться по мірі виконання умов Єврокомісії;
— Брюсселю найпростіше вираховувати суми санкцій з фондів, від яких надходять кошти полякам, але і Польща може утримуватись від перерахування членських внесків до Унії;
— Однозначно, Варшава не відмовиться від мільярдних дотацій, ПіС припинить частину своєї сумнівної судової реформи, пояснюючи це турботою про благополуччя мешканців країни та побоюючись масштабних проєвропейських виступів громадян;
— Європейська Комісія та Рада отримує достатній привід для роздумів про незавершеність конструкції Унії, в якій багато речей тримаються на компромісах, з усвідомленням того факту, що вони — мішені для гібридних впливів РФ;
— Поява у Франції нового конкурента Макрона на президентських виборах, “друга Путіна» Еріка Земмура, загострить суперництво між ним та Марин ле Пен у першому турі. У другому турі може повторитись ситуація аналогічна з виборами Жака Ширака. Тоді виборці, щоб не допустити крайніх правих популістів, виходили з плакатами “Ширак, ми тебе ненавидимо, але голосуватимемо за тебе”. Ширак тоді переміг, перемога Макрона буде значно тяжчою.
