Автор: Голова Громадської Організації “Законодавчі Ініціативи: Україна-ЄС” Сергій Шевчук
Медійне середовище Республіки Польща було заповнено коментарями віртуальної зустрічі Президентів США та Росії наприкінці минулого року та аналізом цьогорічного дипломатичного тижня.
Причина зацікавленості поляків зрозуміла — гібридні провокації на польсько-білоруському кордоні змусили мешканців Речі Посполитої забути про комерцію, відкинути святий спокій та всерйоз задуматись над безпековими проблемами. Мабуть, вперше за останні роки. Раніше поляки звично тішились із натівської “парасольки”.
Якщо перемовини Джо Байдена з Володимиром Путіним більшість оглядачів сприйняла з певною дозою скептицизма, то початок року у вигляді дипломатичного “тріатлону” викликав неприховані сподівання на відсіч російським ультимативним вимогам.
Наскільки очікування виправдались?
Варто розділити аналіз ситуації ДО початку насичених переговорів США з Росією, комісії Росія — НАТО, міністерського засідання ОБСЄ та ПІСЛЯ цих подій.
Напередодні.
Польські оглядачі ловили будь-які повідомлення в американських ЗМІ, особливо тих, які посилаються на думку, навіть анонімну, урядовців. Увагу привернула публікація групи журналістів NBC News під заголовком “Адміністрація Байдена розглядає пропозиції по скороченню військ у Східній Європі”. Автори майже ствердно повідомляли про те, що Білий Дім піде на компроміс із путінською Росією. А конкретно — про двостороннє скорочення військової присутності в країнах Центрально-Східної Європи. Для Польщі це не просто подразнення, а тиск на болючий мозоль. Марек Свєрчинський 07.01.22 в Polityka Insight загострив питання — “Як відноситись до таких повідомлень? Чи як до повітряної кульки, випущеної задля перевірки реакції противника, чи як до спроби підготувати суспільну думку у Польщі і країнах Балтії до наміченого компромісу?”.
Зреагувати змушений був тимчасовий повірений в справах посольства США у Республіці Польща Бікс Аліу. Його відповідь у Twitter була такою: “Це неправда, що США розглядає можливість виводу військ із Східної Європи. Ми тісно пов’язані з нашими союзниками по НАТО. Ми вирішуємо усі кризові питання разом згідно з принципом “нічого про вас без вас”. Навіть витримане у своїх коментарях видання Polityka не стрималось — “Розслабтесь, це всього лише стаття! Не варто плести язиками і оголошувати кінець НАТО”.
Головною подією дипломатичного тижня були, зрозуміло, переговори делегацій США та Росії. Оцінки 8-годинної борні у Женеві з боку польських медіа були переважно однотипними і, можна сказати, майже трафаретними.
Що не означає, помилковими. Найбільш яскраво висловився Якуб Мєльнік на сторінках Wprost 12.01.22 під заголовком “Американців не налякав путінський імперський театр”. Російський ультиматум був відкинутий, а Москва визнала, що немає наміру або просто боїться атакувати Україну. Легкість, з якою віце-шеф російської дипломатії Сєргєй Рябков визнав у Женеві їхній блеф щодо інвазії на Україну, має бути дуже болісною для пансловянських стратегів, мастурбуючих від думки про нібито надлюдські здатності полковника Путіна. Насправді їх не вистачило, щоб змусити НАТО забратись із Центрально-Східної Європи або надати Росії право вирішувати, хто може вступити в Альянс, а хто — ні. Недостатньо путінських потуг було і для того, щоб переконати США відмовитися від підтримки курсу України, незалежного від Москви.
Американські переговорники запропонували Рябкову кропіткі та детальні перемовини з питань роззброєння, підкресливши, що європейський порядок по завершенні “холодної війни” вимагає врахування усіх діючих договорів, а це неможливо зробити на двосторонній основі, без європейських союзників. Тим самим пані Шерман показала Росії перспективу для подальших кроків, у вигляді надії, що наприклад Німеччина, яку відсторонили від переговорів, накінець то зможе доказати Путіну свою корисність.
Однак, його емісар не сприйняв у Женеві натяк всерйоз. В типовій для нього нервовій манері, Рябков, якого дехто називає наступником Лаврова, відкинув американські пропозиції. Заявив, що Росія відчуває загрозу і тому вимагає гарантій безпеки тут і зараз.
Будь-який психолог знає, що глибокі фобії (в даному випадку перед НАТО) вимагають комплексної терапії. Росія ж хоче швидких результатів у вигляді видуманої “таблетки щастя”. Американці продемонстрували, що не намірені доставляти її Путіну.
Надії росіян не справдились, грубий шантаж не настрахав США, очевидно, демократи щось таки засвоїли від невдалої “перезагрузки” авторства Барака Обами.
Путіну хотілося б грати роль імперського героя, хоча насправді його спеціальністю є підривні прокси-війни, інформаційні диверсії, банальні підкупи та віроломні вбивства. Американці також інколи цього не цураються. Та одні і другі добре знають, що “коротке замикання” між ними не принесе ні слави, ні користі. Занадто багато існує бізнесових інтересів, щоб витрачати час і засоби на наступне постконфліктне виживання.
Росія -НАТО.
Чому Росія запропонувала другий формат переговорів — з Північноатлантичним Альянсом? Адже наперед було відомо, що чисельна перевага на зустрічі у Брюсселі не на стороні Москви. Перш ніж відповісти на це питання варто привести аргументи Заходу. За словами одного із експертів Німецького Фонду Маршалла: “Ми не маємо великих надій через значний розрив у підходах між сторонами. Але принаймні, поки є діалог, то немає війни”. Фраза із російської жартівливої пісні — “лишь бы не было войны…” стала головним мотивом керівників Альянсу для зустрічі.
Мотиви росіян більш приземлені. По-перше, із 2016 року Комісія Росія — НАТО не збиралась ні разу із-за анексії Криму. В 2022 році Крим лишається анексованим, але засідання відбувається. Отже, “заигранный фол” — як кажуть футболісти. Можна планувати нові засідання, кримська проблема — за дужками порядку денного. По-друге, Росія знайшла юридично-бюрократичні “зачіпки”.
Діюча оборонна Концепція НАТО була прийнята у 2010 році. Це період управління Барака Хусейна Обами, Девіда Камерона, який погодився на референдум щодо Brexit, симпатиків Путіна — Сільвіо Берлусконі та Ніколя Саркозі. У Польщі в цей час — період безвладдя, коли три особи по черзі виконували обов’язки Президента РП. Саме в цей час на саміті у Лісабоні приймається Стратегічна Концепція Альянсу. Новацією документа став підхід, коли Росія згадується не в розділі загроз і викликів, як в концепції 1991 року, а в розділі про партнерство, співпрацю і діалог. Тепер Російська Федерація — “конструктивний партнер”. Про неї згадується в тексті аж 13 разів, тоді як про Україну і Грузію — двічі. З того часу, sorry за повторення, не було в Альянсі часу змінити Концепцію. Не зважаючи на 7-и річну війну на Сході України. Лише у 2019 році контраверсійна заява Е.Макрона про “смерть мозку НАТО” змусила натовських бюрократів заворушитись.
На початку 2020 року прес-служба Альянсу повідомила про початок розробки нової Концепції стримування і оборони. На чолі групи експертів стали дві особи — колишній заступник держсекретаря США Вес Мітчел та екс-міністр оборони Німеччини Томас де Мезьєр. В кінці 2020 року була оприлюднена версія. Важко оцінювати її достоїнства, фактом є звернення лідерів НАТО у червні 2021 року до
генсека НАТО з офіційним проханням керувати процесом розробки наступної Стратегічної Концепції. В проекті Росія визнається як загроза, але у відповідь на цю загрозу пропонується старий підхід 2D, тобто Deterrence(стримування) та Dialog ( діалог). Як коли.
В червні цього року в Мадриді має відбутись черговий саміт НАТО, де і планується затвердження Стратегічної Концепції НАТО 2030.
Таким чином, досягнули росіяни своєї мети на переговорах з НАТО, чи ні, буде зрозуміло в червні. Індикаторами стануть положення у новій стратегії про чітку перспективу членства України і Грузії, про терміни ПДЧ, або ж їх відсутність.
В МЗС РФ заявили прямо: “Історії про те, що безпека у Європі та Євро-Атлантиці має бути НАТО-центричною рано чи пізно прийде кінець” — заступник міністра Грушко.
Newsweek від 10.01.22 в публікації задався питанням — чи хтось на Заході готовий помирати за Східну Європу? Відповідь дав відомий французький експерт Бернард Гуетта: “скажіть, чи хтось у Варшаві хоче помирати за Францію? А хтось у Вільнюсі — за Португалію? Донедавна відповідь була зрозуміла — ні! Але тепер, коли загроза для цілої Європи є спільною — Росія, Китай, тероризм, — можна обережно сказати, що суспільства Європейського Союзу стають готовими у своїй взаємній обороні”. Чи достатніми є такі аргументи для підтвердження дієвості обнадійливої ст. 5 колективного Договору.
Керівник Московського центру Карнегі Д.Тренін очікує: “…подальше загострення цієї кризи з виходом із неї вже на силовій основі. Путін прагнув ясності. І тепер отримавши її, може рухатись до реалізації стратегічних цілей в Європі іншими засобами. Йтиметься про широкий набір заходів — від продовження силового тиску та розміщення у тих чи інших регіонах нових систем озброєнь до набагато тіснішої взаємодії із союзною Білоруссю та більш тісною координації з китайськими партнерами”.
Міністерська нарада ОБСЄ.
Чим суттєво може допомогти ОБСЄ? Чимало політиків давно вважають ОБСЄ таким собі “вегетативним” утворенням. Проголошена в організації мрія про “співробітництво і безпеку від Ванкувера до Владивостока” стала ілюзією, як в Радянському Союзі мрія про “світле майбутнє”. Закладений в основі діяльності принцип консенсусу при прийнятті рішень виявився перепоною для вирішення спірних питань, через “вето” Росії в купі з Вірменією чи Білоруссю. Так для чого ж Москві потрібен був процес перемовин у Відні? Тим більше, що головує нині в ОБСЄ Республіка Польща?
Міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау підводячи риску в засіданні констатував : “… ризик війни в регіоні ОБСЄ зараз вищий, ніж будь-коли за останні 30 років”.
Ресурс, звідки можна черпати юридичні протиріччя, Росія побачила у прийнятих в різні роки документах ОБСЄ. Сєргєй Лавров в недавній прес-конференції із колегою з Хорватії послався на Стамбульську та Астанинську Резолюцію Парламентської Асамблеї ОБСЄ. В них від відшукав положення про неможливість гарантування безпеки за рахунок послаблення безпеки іншої сторони. А розширення НАТО, на його переконання, і послаблює безпеку РФ. Те, що рішення Парламентської Асамблеї ніколи на практиці не були обов’язковими для країн-членів, Лавров опускає. Як і те, що парламентський спам присутній нерідко і в резолюціях ПА ОБСЄ.
Видання Wprost від 13.01.22 спробувало накреслити резюме. “Черговий етап переговорів Заходу із Росією завершено. Стримування і переговори — такою бачиться стратегія боротьби з агресивним устремлінням президента Путіна після того, як США та НАТО відкинули його вимоги. Відомо, що Німеччина настроєна на більш м’якому курсі. Їх підтримують брюссельські чиновники, яким не сподобалось що американці говорять з Росією про безпеку Європи без них. Інші “друзі Путіна” мають свої мотиви. Забава в злого і доброго поліціянта має глибокий сенс коли обоє проявляють рішучість боротися із злочинцями. Однак, якщо хороший охоронець порядку має інтереси на стороні із злодіями і бандитами, то і другий
втрачає сміливість”.
